Ларрі Пейдж — засновник Google

Ви коли-небудь замислювалися, хто та людина, завдяки якій ми тепер кажемо «загугли» замість «знайди в інтернеті»? Ні, це не просто черговий технологічний геній із Силіконової долини. Ларрі Пейдж — це, без перебільшення, один із архітекторів сучасного цифрового світу. Разом зі своїм стенфордським товаришем Сергієм Бріном він не просто створив компанію, а змінив саме наше уявлення про доступ до інформації. І знаєте що? Його історія — це не лише про гроші та успіх, а про неймовірну цікавість до того, як усе працює.

Лоуренс Едвард Пейдж народився 26 березня 1973 року в родині, де комп’ютери були чимось на кшталт домашніх улюбленців. Його батько викладав інформатику, мати — програмування, тож хлопець ріс серед дротів, плат і технічних журналів. Сьогодні, за даними Forbes (січень 2026-го), він — сьома найбагатша людина планети зі статком у 144 мільярдів доларів. Але погодьтеся, цифри — це просто цифри. Куди цікавіше те, що він двічі очолював Google (з 1997 по 2001 і з 2011 по 2015), а потім керував холдингом Alphabet до грудня 2019 року. Зараз він формально відійшов від справ, але залишається в раді директорів і, як кажуть, досі має вирішальний голос у ключових рішеннях.

А ще Ларрі — автор легендарного алгоритму PageRank. Так-так, того самого, що оцінює важливість веб-сторінок не лише за текстом, а за тим, скільки посилань на них ведуть. Це був справжній прорив! І не дивно, що 2004 року він разом із Бріном отримав премію Марконі — своєрідний «Оскар» для винахідників у сфері зв’язку.

Раннє життя

Уявіть собі типовий американський дім 70-х. А тепер уявіть, що замість іграшок там скрізь валяються материнські плати, а на кухонному столі стоїть комп’ютер Exidy Sorcerer — одна з перших домашніх машин. Саме в такому середовищі й зростав Ларрі. Його батько, Карл Пейдж, був професором інформатики в Мічиганському університеті, і, за словами самого Ларрі, саме він приніс додому той самий Exidy, коли синові виповнилося шість. І що зробив малий? Правильно, швидко його освоїв і почав використовувати для шкільних завдань. До речі, він став першим учнем у початковій школі, який здав реферат, надрукований на комп’ютері. Уявляєте, який фурор це викликало?

Родина Пейджів мала цікаве походження: мама, Глорія, була єврейкою, а батько мав протестантське коріння. Сам Ларрі виховувався в дусі секулярного гуманізму, і, здається, релігія ніколи не відігравала великої ролі в його житті. Натомість головним культом були знання. Батьки розлучилися, коли хлопцеві було вісім, але він залишався близьким і з мамою, і з татом, і з його багаторічною партнеркою Джойс Вайлденталь, яка також викладала в університеті. Тобто, інтелектуальне середовище нікуди не зникло.

Що ще вплинуло на майбутнього генія? По-перше, неймовірна кількість книжок і журналів. Пізніше в одному з листів він зізнавався, що годинами «проковтував» науково-популярну літературу. А по-друге, музика. Так, вам не здалося. Ларрі грав на флейті та саксофоні, навіть їздив до літнього табору Interlochen Arts Camp. І ось що цікаво: він стверджує, що саме заняття музикою прищепили йому відчуття часу та швидкості. «У музиці ти усвідомлюєш кожну мілісекунду, — казав він. — Якщо ти перкусіоніст, твій удар має відбутися точно вчасно». Пізніше це вилилося в його знамениту одержимість швидкістю завантаження сторінок у Google. Бо, бачите, кожна мілісекунда затримки — це як фальшива нота в симфонії.

І, звісно, старший брат Карл-молодший, який навчив Ларрі розбирати речі. Спочатку іграшки, потім радіоприймачі, а далі — все, що траплялося під руку. Ларрі згадував, що вже у 12 років твердо знав: він заснує компанію і винаходитиме нові речі. Можна сказати, дитяча мрія здійснилася, чи не так?

Здобуття освіти: від монтессорі-школи до стенфордської аспірантури

Освітній шлях Ларрі розпочався зовсім не зі стандартних парт і дзвінків. Із двох до семи років він ходив до школи Монтессорі — тієї самої, де діти самі обирають, чим займатися. Багато хто потім жартував, що саме монтессорівська свобода виховала в ньому звичку не слухатися авторитетів і думати своєю головою. Хтозна, можливо, так воно й було. Далі була середня школа в Іст-Лансінгу, яку він закінчив 1991 року. А влітку — знову музичний табір, де він дмухав у флейту, але, як сам зізнавався, більше тяжів до саксофона.

Після школи — рідний Мічиганський університет. Там Ларрі отримав бакалавра з інженерії (комп’ютерна спеціалізація) і, до речі, закінчив із відзнакою 1995 року. Але що робив студент Пейдж, окрім зубріння? О, тут починається найцікавіше. Він не просто сидів над підручниками, а постійно щось конструював. Ось лише кілька епізодів із його студентського життя, які варті уваги:

• Якось йому знадобилося друкувати великі плакати, а плоттер був дорогий. І що він вигадав? Розібрав звичайний струменевий картридж, узяв цеглинки Lego (так, ті самі, з яких діти будують будиночки) і зібрав із них працюючий принтер! Електроніку та механіку теж довелося створювати самому. Уявіть собі: майбутній мільярдер друкує плакати на саморобному Lego-принтері.
• Він був президентом студентського відділення почесного товариства Eta Kappa Nu. Це таке елітне угруповання для інженерів-відмінників, на кшталт «клубу розумників». Тож, очевидно, вчився він не даремно.
• У 1993 році Пейдж приєднався до університетської команди, яка будувала автомобіль на сонячних батареях «Maize & Blue». Екологічний транспорт тоді тільки-но ставав модним, а Ларрі вже був у темі.
• Він навіть намагався створити стартап із виробництва софту для музичних синтезаторів. Мав бізнес-план, але, на щастя, не кинув навчання заради цієї ідеї.
• А ще він написав листа керівництву університету з пропозицією замінити автобуси на… персональну монорейку! Тобто безпілотні кабінки для кожного пасажира. Звучить як наукова фантастика? Але це було 1995 року. Майже за 20 років до того, як Ілон Маск почав говорити про Hyperloop.

Після Мічигану Ларрі подався до Каліфорнії, у Стенфорд. Там у 1998 році він отримав магістерський ступінь з комп’ютерних наук. І саме там, у стінах цього університету, він зустрів Сергія Бріна. Спочатку вони, до речі, не дуже подобалися один одному — таке часто буває з сильними особистостями. Але спільна робота над проектом цифрової бібліотеки переросла в дружбу та співпрацю, яка змінила світ. Отже, якби Ларрі не пішов у Стенфорд, хто знає, може, ми б і досі користувалися AltaVista?

Докторські дослідження та початок пошуку ідей

У 1995 році Стенфорд відкрив двері Ларрі Пейджу, який щойно вступив до докторантури з інформатики. Він приїхав зі сходу США, маючи бакалаврський диплом Мічиганського університету. Перші тижні Пейдж проводив у кампусі, розглядаючи різні наукові напрямки, намагаючись зрозуміти, що йому ближче. Обговорював з колегами перспективи безпілотних автомобілів, систем телеприсутності, які дозволяли б бачити світ очима робота, але жоден із цих варіантів не захоплював його так, щоб хотілося працювати роками.

Його науковий керівник, Террі Виноград, уважно спостерігав за пошуками студента і одного разу порадив придивитися до структури інтернету з математичного боку. Тоді мережа швидко росла, але ніхто ще не розумів, як вона влаштована всередині. Виноград запропонував розглядати веб як граф, де сторінки — це вузли, а гіперпосилання — ребра. Ця порада стала переломною для Пейджа, і він згадує її як одну з найцінніших рекомендацій у житті.

Сергій Брін опинився в Стенфорді трохи раніше, але теж довго шукав тему для досліджень. Він змінював лабораторії, цікавився різними проєктами, але ніщо не приваблювало надовго. Їхнє знайомство з Пейджем стало випадковістю — чи на студентській території, чи під час лекції. Коли Пейдж розповів про ідею аналізувати зв’язки між вебсторінками, Брін одразу зацікавився. Так народився проєкт BackRub.

Вони почали з того, що мали під руками. У кімнаті Пейджа з’явився перший сервер, зібраний із деталей зі складів та університетських розпродажів. Поруч стояли жорсткі диски, блоки живлення, материнські плати. Проводи протягувалися по підлозі, зачіпаючи меблі. Кімната Бріна стала місцем програмування: там писали код, тестували алгоритми, лагодили техніку.

Написаний Пейджем краулер збирає дані про посилання у мережі. Це була повільна робота: у 1996 році інтернет нараховував близько 10 мільйонів документів, які треба було завантажити, проаналізувати та зафіксувати зв’язки. Через кілька місяців система вже індексувала понад 75 мільйонів сторінок, а обсяг завантаженої інформації перевищив 200 гігабайт. Для того часу це було неймовірно: звичайні комп’ютери мали диски лише на кілька сотень мегабайтів. Пейдж і Брін зберігали все на сервері Sun Ultra з 28-гігабайтним накопичувачем.

Програмна основа BackRub включала Java та Python, а операційна система Linux обрана через стабільність і відкритість. Кілька машин Intel Pentium об’єднали в кластер. Іноді Пейдж прокидався ночами, щоб вдосконалити алгоритм і бігав переписувати код у кімнату Бріна.

PageRank народився не одразу. Було багато експериментів із різними метриками, поки не з’явилася проста ідея: важливість сторінки визначається не тим, що вона говорить про себе, а хто на неї посилається. Посилання з авторитетних джерел важать більше, нагадуючи академічні цитування. Назва алгоритму також мала подвійний сенс: Page — прізвище засновника, rank — ранг сторінки.

Інтерфейс залишався мінімалістичним: текстове поле на білому тлі. Студенти швидко оцінили його зручність — результати були релевантніші, ніж у AltaVista та інших систем того часу. До середини 1998 року щодня виконувалися близько десяти тисяч запитів, і мережева інфраструктура університету відчувала перевантаження. Пейдж уперше замислився, чи не варто спробувати перетворити проєкт на бізнес.

Історики порівнювали Google з винаходом друкарського верстата Ґутенберґа: тоді книги стали доступними, а зараз пошук відкрив доступ до знань у всьому світі. Пейдж і Брін мріяли оцифрувати бібліотеки, медичні архіви, державні документи — все, що залишалося недоступним на папері. Саме ці амбіції рухали їх уперед у 1990-х.

Стан BackRub наприкінці літа 1996 року:

• індекс понад 75 млн HTML-адрес;
• завантажено близько 207 ГБ інформації;
• серверний кластер з машин Sun Ultra та Intel Pentium;
• операційна система Linux;
• база даних на 28 ГБ окремого диска.

Ці дані вражали навіть досвідчених інженерів: два аспіранти створили систему, що перевершувала комерційні аналоги. Вони довели, що ідея та наполегливість можуть підкорити будь-які вершини, навіть починаючи з обмежених ресурсів і старої техніки.

Кар’єра Ларрі Пейджа в Google

Якщо подумати, історія Google — це фактично історія двох друзів-геніїв: Ларрі Пейджа та Сергія Бріна. Вони почали зі студентського проєкту в Стенфорді, а вже у 1998 році заснували компанію в гаражі в Менло-Парку. Смішно, але цей самий гараж тоді коштував 1700 доларів на місяць! Перші гроші — від родини, друзів і від Енді Бехтольсхайма — на той момент справді допомогли стартувати. До речі, спочатку домен мав назву «Googol» — це таке число з одиницею та ста нулями. Символічно, правда? Вони хотіли організувати світову інформацію і дати до неї доступ усім.

Ларрі Пейдж не просто став CEO, він придумав власні правила для роботи команди. І ось декілька, яких він сам дотримувався:

• Не делегувати все підряд — роби сам, коли можеш, щоб усе йшло швидше.
• Не втручатися без потреби — якщо команда справляється, навіщо заважати?
• Не роби бюрократію без сенсу — витрачає час і нерви.
• Цінуй ідеї, а не вік — молодий співробітник може мати крутішу ідею, ніж досвідчений.
• Не кажи «ні» просто так — краще допомогти знайти рішення.

Звучить просто, але коли компанія почала швидко рости, дотримуватися цих правил було не так легко.

У 2001 році під тиском інвесторів Ларрі віддав CEO Шмідту і став президентом з продуктів. За часів Шмідта Google розрісся: IPO, Android, нові сервіси. Але Пейдж залишався «духом продукту» — саме він штовхнув купівлю Android, яка потім стала найпопулярнішою мобільною системою у світі.

2011 рік — Ларрі знову CEO. Перш за все він захотів скоротити бюрократію та оживити інноваційний дух. Було створено «L-команду» керівників ключових напрямків і проголошено нульову терпимість до внутрішніх конфліктів. Перші кроки — консолідація продуктів, десятки сервісів закрили, інші уніфікували за «Проєктом Кеннеді». Дизайн став єдиним, чистим, простим.

Його підхід до оцінки продуктів цікавий — «тест зубної щітки». Питання прості: людина користуватиметься продуктом щодня? Чи полегшить він життя? Чи має довгостроковий потенціал? Завдяки цьому Google вкладає гроші у сміливі проєкти: безпілотні авто Waymo, Calico для технологій довголіття, Project Loon з інтернет-балонами. А ще великі угоди — як Motorola Mobility для патентів Android. Хтось скаже: «Гроші на вітер», але Ларрі дивився у довгострокову перспективу.

У 2013–2014 роках він фокусувався на проривних технологіях. Створив Calico, передав управління продуктами Сундару Пічаї, а сам зайнявся Google X, Fiber, Nest та іншими проєктами. 2015 рік — Alphabet Inc. Пейдж CEO Alphabet, Пічаї — Google. Мета? Дати кожному підрозділу більше автономії і прозорості. Назва «Alphabet» символічна — мова, пошук і маленька гра слів «alpha-bet».

І нарешті, у грудні 2019 року Пейдж залишає CEO, передавши кермо Пічаї. Він досі у раді директорів, зайнявся благодійністю. Вихід із щоденного управління — але вплив на розвиток технологій і досі відчутний. Ось так Ларрі Пейдж залишив свій слід у світі Google — і, чесно, ця історія надихає.

Хобі

Ларрі Пейдж — людина цікава і непередбачувана. Коли він не керував Google, його завжди тягнуло до чогось, що може трохи змінити світ. Він обожнює технології, але не просто як гаджети — для нього важливо, щоб вони реально допомагали людям. Можна навіть сказати, що інколи він обирає проєкти, які здаються сміливими або навіть трохи божевільними. Це йому подобається.

Ось кілька напрямків, які явно відображають його характер:

• Tesla Motors — так, тут є дружба з Ілоном Маском. Ларрі інвестував у цю компанію, а ще підтримував проєкти з відновлюваної енергетики. Кажуть, йому подобається думати про майбутнє планети.
• Opener і Kitty Hawk — літаючі штуки для людей. Хтось скаже, що це фантастика, але він реально цікавився такими стартапами. Пізніше вони злилися в Wisk Aero з Boeing. Мабуть, відчуття польоту завжди захоплювало його.
• Dynatomics, 2023 рік, Пало-Альто. Штучний інтелект для виробництва. Ларрі любить, коли машини допомагають людям робити роботу легше, швидше і цікавіше. Суміш науки та креативу — прямо його стиль.

До речі, його цікавлять не лише технічні штуки. Соціальні зміни його теж хвилюють. Він поділяє ідеї Пітера Діамандіса про “достаток” — тобто щоб технології давали людям базові потреби, скорочували робочий тиждень і зменшували наслідки автоматизації. Саме через це він долучився до створення Університету Сингулярності — там готують людей, які можуть реально вирішувати великі проблеми світу.

Особисте життя

Ларрі завжди цінував приватність, і це видно з його життя. Воно наповнене родинними подіями, випробуваннями зі здоров’ям та благодійністю. На початку 2000-х у нього були короткі стосунки з Марісою Маєр, майбутньою очільницею Yahoo!. У 2007 році одружився з Люсіндою Саутворт на острові Некер. У них двоє дітей, народжених у 2009 та 2011 роках.

Нерухомість — окрема історія. Тут його підхід поєднує стиль і екологію. Головні факти:

• Будинок у Пало-Альто, 2005 рік, іспанський колоніальний стиль, ліпнина, арки — все внесено до Національного реєстру історичних місць США. Класика, але з душею.
• З 2009 року скуповував сусідні ділянки, щоб збудувати великий екобудинок: 560 м², дах із сонячними панелями, скляні стіни, цинкове облицювання. Старі будівлі розібрали, матеріали повторно використали. Логічно, красиво і розумно.
• Суперяхта Senses, 59 метрів, 2011 рік, 45 млн доларів. Не раз потрапляла до папараці — можна тільки уявити, скільки там пригод і вечірок.
• Приватні острови: Ганса Лоллік (2014), Кайо-Норте (2018), Таваруа (2020). Ідеальне місце, щоб втекти від шуму і камер.

Здоров’я теж було випробуванням: параліч лівої голосової зв’язки у 1999 році, правої — у 2012. Лікарі довго не могли визначити причину, пізніше припустили тиреоїдит Хашимото. Він пожертвував понад 20 млн доларів на дослідження голосових зв’язок у Бостоні.

Філантропія родини Пейджів теж вражає. Меморіальний фонд Карла Віктора Пейджа має активи понад мільярд доларів. У 2014 році 15 млн доларів пішло на боротьбу з вірусом Ебола.

І якщо спробувати підсумувати, то Ларрі Пейдж — це не просто співзасновник Google і мільярдер із рейтингу Forbes. Це людина, яка з дитинства звикла розбирати механізми — спочатку іграшки, потім комп’ютери, а згодом і сам інтернет. Його шлях — це поєднання інженерної допитливості, сміливих рішень і віри в те, що технології можуть працювати на користь людству. Так, навколо його імені багато гучних проєктів, великих цифр і стратегічних рішень, але в основі всього — проста річ: бажання зрозуміти, як усе влаштовано, і зробити це трохи кращим. І, здається, саме ця якість зробила його однією з ключових фігур цифрової епохи.